Двадцять перша – не бар’єр

21 березня в Києві, у дошкільному закладі № 662 відбулася презентація результатів чотирирічного педагогічного експерименту під гаслом "Двадцять перша – не бар’єр для навчання дитини". Зміст цього експерименту – впровадження моделі інклюзивної дошкільної освіти для дітей із синдромом Дауна. Якщо просто — то це включення особливих дітей в середовище здорових однолітків.

Подію присвячено Міжнародному дню людини з синдромом Дауна. День 21 березня символічно показує, що синдром Дауна пов'язаний із трьома копіями зайвої, 21-ї, хромосоми в людини.

Під час заходу було презентовано успішний досвід залучення дітей із синдромом Дауна в навчальний інтегрований простір, у тому числі програми підготовки до інклюзії (включення в активне суспільне життя) та програми денного догляду для дітей із особливими потребами віком від двох до п’яти років.

"Підтримка соціальних ініціатив для допомоги дітям із особливими потребами з боку Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду "Відродження" спрямована на запобігання поглибленню бідності соціально вразливих груп дітей і їхніх сімей в умовах фінансово-економічної кризи. У рамках конкурсу було підтримано 33 проекти, що забезпечили доступ до освіти, охорони здоров'я та соціальних послуг дітям із інвалідністю, а батькам – можливість працювати й подолати соціальну ізоляцію", - заявив директор проектів Антикризової гуманітарної програми Руслан Краплич. "Ми впевнені, що інвестиції в ранній розвиток дітей приносять відчутні результати в боротьбі з бідністю не тільки для самих дітей і батьків, але й для місцевої громади та соціальної системи в цілому", - підкреслив Руслан Краплич.

Кожен рік протягом експерименту, який триває з 2007 року, у київських дитячих садках №662 та №291 працювало і працює три інклюзивні групи. В кожній групі — 15 дітей, з яких троє з синдромом Дауна, а решта — без генетичних відхилень. У кожній групі працює команда фахівців, які надають ранню педагогічну допомогу: ця команда включає двох вихователів, дефектолога, логопеда та психолога. Групи мають три форми роботи: групову, в якій функціонує переважна більшість дитячих садків, індивідуальну та роботу в підгрупах.

Навчально-виховний процес включає разом із усталеними методами навчання також і сучасні психологічні технології, такі як піскова та ігрова терапії, логоритміка.

Здоровим дітям навчання разом з дітьми з синдромом Дауна також корисне. Такі діти виростають особистостями, які з дитинства приймають особливості інших, стають толерантнішими до людей з вадами, що становить основу цивілізованого суспільства.

Зі слів батьків, найголовніше, що дає інклюзивна група особливим дітям, — це шлях знайти себе в звичайному суспільстві. Цього не навчить найкращий вчитель, а тим більше спеціальний заклад, та й батьки позбавлені гострого відчуття моральної втоми від повсякденного побуту.

КОМЕНТАРI:

Лариса СІДЄЛЬНІК, координатор благодійних програм Всеукраїнського благодійного фонду «Крона»:

— Модель інклюзивної дошкільної освіти для дітей з синдромом Дауна — це приклад плідної співпраці громадської ініціативи, яку підтримали органи місцевої влади. Це дуже унікальний приклад, гідний наслідування. Батьки, вихователі, громадські організації, працівники бізнесу, міжнародні та місцеві донори спільними зусиллями допомагають дітям із зайвою хромосомою отримати навчання. Ця модель є важливою підтримкою в період кризи, адже, на наше глибоке переконання, доступ до освіти є однією з передумов усунення подальших проблем. В майбутньому вона допоможе людині стати менш залежною від різної соціальної допомоги. Чудове рішення — зробити фінансові та інтелектуальні інвестиції в навчання, в те, щоб особлива людина мала можливість розвиватися в інтегрованих умовах, поряд із своїми однолітками. Я бажаю цій моделі інклюзії не лише тривати далі, а мати розвиток. Найголовніше, щоб дітки, які навчалися в інклюзивних групах, мали можливість після виходу з дитячого садочку піти в школу. На жаль, сьогодні це становить величезну проблему. Я сподіваюся, що держава нас зрозуміє. Це не такі великі кошти, вони знаходять, як виділити ці кошти для своїх потреб, я думаю, що знайдуть і для того, щоб виділити їх на своїх маленьких співгромадян.

Юрій ПЕТРЕНКО, керівник ГО «В дитячих долонях»:

— Інклюзія — це включення дітей з особливими потребами, в даному випадку — із синдромом Дауна у педагогічний процес у звичайних дошкільних навчальних закладах. Також це й підготовка ґрунту, умов для того, щоб дитина, яка приходить у цей світ з певними особливостями, відчувала себе комфортно. Така модель функціонує в цивілізованих країнах, хотілося б, щоб вона також функціонувала і в нашій країні. Потрібно, щоб держава робила кроки назустріч. Будь-яка дитина являє собою особистість, тому ми повинні ставитися до неї з повагою. Із народження дитина має право на життя, на турботу, на любов.

Надія ТЕРТИЧНА, Національний медичний університет імені Олександра Богомольця, кафедра загальної медичної психології та педагогіки:

— Національний медичний університет дозволив нам не тільки науково обґрунтувати психологічний супровід, а й створити методику такого супроводу у вигляді ігор та різних дидактичних завдань, методичних розробок для вихователів і психологів цих груп, щоб їм легше було працювати. Я вважаю, що головним завданням є просвітницька діяльність. В нас навчаються тисячі молодих людей, і коли ми розповідаємо про це своїм студентам, вони пишуть курсові роботи, вони приходять у дитячі садочки волонтерами, допомагають вихователям проводити різні ігри з цими дітками. Я думаю, що це теж величезний внесок для того, щоб дітки влилися в соціальний простір. Толерантність з боку дорослого дуже важлива, адже саме ми, дорослі, вносимо в їхні душі, що хтось інакший від тебе. Необхідно починати з нас, дорослих, для того, аби щось змінити.

Захід організували Всеукраїнський благодійний фонд "Крона" спільно з Управлінням освіти й науки Оболонської в місті Києві райадміністрації та громадською організацією "В дитячих долонях" за підтримки Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду "Відродження".